Перша згадка про відкриття школи в Бігуні відноситься до 1904року. Це була церковно-приходська школа, де навчалось лише 9 дітей. Зараз нам важко уявити ці далекі часи. Віддалене лісове село, грамотних людей не було, тож, звичайно, відкриття школи для села і людей - велика подія.
Події громадської війни, нелегкі голодні часи після війни на деякий час питання освіти в Бігуні відкинули на задній план. Та на початку 30-х років у селі почала діяти школа. Бажаючих вчитися багато, а умов і вчителів не було. В 1934 році до І класу прийшло 80 учнів від 7 до 12 років. В цей час закінчувалося будівництво нової школи, де було 4 класні кімнати. Директором школи в 1932-1936 роках був Іван Данилович Осадчий, родом із Очакова.
В 1936 році директором школи був призначений Іван Гнатович Приходько, який очолював школу до 1941 року, до початку Великої Вітчизняної війни. Війна на деякий час знову припинила навчання дітей. Село було повністю спалене, в тому числі і приміщення школи.
Відновили роботу школи після того, як територія села була звільнена від фашистів в 1944 році. Діти хотіли вчитися, але не було шкільного приміщення, класи розміщувалися в маленьких селянських хатинах. А учнів було багато, бо в школу прийшли переростки. Школа була початкова, завідуючою працювала молода дівчина з Тхорина Білоцька Ганна Павлівна, яка в 1941 році закінчила Словечанську середню школу. Вчителями були молоді дівчата з освітою 7, 8, 9 класів. Навчання велося в дві зміни.
В кінці 1945 року в Бігунь з фронту повернувся Саврай Іван Адамович, який ще до війни працював в Бігунській школі піонервожатим. Він був призначений директором школи, яка на той час була реорганізована в неповну середню. Іван Адамович був на диво хорошим організатором, доброю, чуйною, серйозною людиною. Хоч мав і не великий педагогічний досвід, але зумів організувати педколектив, і направити його на те, щоб підняти навчально-виховний процес у школі. Він по-батьківськи ставився до учнів і вчителів, був дуже вимогливий. Його поважали в школі, в селі, до нього зверталися за порадами. І він всім допомагав.
На початку 50-х років школа була вже семирічною. Всі класи були паралельними, наповнюваність класів - досить велика (40, 42, 45 учнів).
В 1953 році Саврай І. А. виїхав з Бігуня. Директором школи був призначений Васянович Леонід Павлович - вчитель із стажем 1 рік, але це була людина дуже здібна, закохана в свою професію. Він ще більше згуртував учнівський та вчительський колективи. Школа жила однією сім'єю. Навчально-виховний процес був поставлений на високий рівень. Леонід Павлович був організатором і учасником художньої самодіяльності. Колектив школи займав неодноразово призові місця на оглядах художньої самодіяльності. Концерти проходили не тільки в Бігуні, але й в навколишніх селах району й братньої Білорусії.
В школі налічувалося більше 500 учнів, але заняття проводились в п'яти приміщеннях, що створювало ряд проблем в роботі. І ось нарешті в 1962 році в селі відкрилося нове шкільне приміщення. Школа була реорганізована в середню і навчалось в ній 650 учнів. Не дивлячись на те, що вистачало для Леоніда Павловича роботи як для директора, він все ж знаходив час, щоб дати пораду, допомогти людям, виконувати грамадські обов'язки. Філолог за фахом, він мав багато захоплень. Любив грати на домбрі, скрипці (що, погодьтесь, рідкість), мав гарний голос. Писав вірші, до деяких навіть музику. А особливо великим успіхом користувалися написані ним гуморески. Як людина не обділена почуттям гумору, він вдало відмічав курйозні випадки з буденного життя і розповідав про це в гуморесках. Деякі з них неодноразово друкувалися на сторінках районної газети «Зоря» та обласної газети «Радянська Житомирщина». Пропонуємо зразок творів Л.П Васяновича.
Вірш «ЛИСТ ДО МАТЕРІ» (його було надруковано в газеті «Радянська Житомирщина» 14 квітня 1963року).
Заслугою Леоніда Павловича є те, що в школі, починаючи з 1974 року учні, поряд з вивченням основних предметів, почали вивчати автосправу, тобто отримувати разом з атестатом про середню освіту посвідчення водія категорії «С».
Та сталося непоправиме, 2 червня 1978 року, під час екзаменів, Васянович Леонід Павлович раптово помер. Це було великою трагедією не тільки для колективу школи, учнів, але і для всього села. Адже йому було лише 48 років. Директором школи була призначена завуч школи Куліш Антоніна Панкратівна.
Коли після визволення села від німецько-фашистських загарбників в 1944 році Антоніні Панкратівні, 17-річній дівчині з освітою 7 класів, запропонували піти працювати вчителькою, вона завагалась, розуміючи, який нелегкий тягар, яка відповідальність лягала на її плечі. Але вона згодилась, пішла. Може, не все виходило, але було бажання: навчати, допомогти. І вона з легкістю оволоділа педагогічними секретами. Згодом стала вчителем, який міг прийти на допомогу будь-кому: вчителю, учню, батьку.
Справедливо говорять: вчителем треба народитись. До неї тяглися дитячі чуйні душі. Її поважали, любили, з нею рахувалися і в школі, і в селі. Працюючи багато років завучем, а потім 4 роки директором, вона робила з несміливих, незгарбних дітей справжніх людей. Головний девіз її роботи і життя: бути людиною, людиною з великої букви. Сотні дітей з Бігуня, Городця, Сирниці, Селезівки вдячні їй за чуйність серця, доброту, лагідність, добре слово. Багато було зроблено Антоніною Панкратівною і за короткого часу директорування.
Та все-таки велика дяка їй за те, що продовжила добрі традиції свого попередника, Леоніда Павловича. Вона, також філолог за фахом, дбала не тільки про стабільність навчально-виховного процесу, а й за гуманність, культурність відносин між людьми. Та час невблаганна річ. Здається, зовсім недавно юна дівчина несміливо переступила поріг школи, а тепер треба збиратись на пенсію. Та вийшовши на пенсію в 1982 році, Антоніна Панкратівна ще протягом 15 років сіяла в дитячі душі добре і вічне. 52 роки педагогічного стажу! Ціле життя. Та ще й яке! Кавалер Ордена Трудового Червоного Прапора, відмінник народної освіти, вчитель-методист, вчитель вищої категорії. Дійсно, на таких педагогах тримається наша освіта.
З 1 вересня 1982 року Бігунську СШ очолив Поліщук Микола Олексійович, який до цього працював 7 років директором Городецької НСШ. Родом з Бердичівського району, закінчив Житомирський педінститут, але так склалася доля, що знайшов своє щастя (дівчину з Полісся, з Бігуня), приїхав жити і працювати сюди: спочатку в Копище Олевського р-ну, потім - Городець і Бігунь. Людина з відкритою душею, щирим серцем, всі свої знання і вміння віддавав школі, дітям. Прийшовши на посаду директора, зрозумів, що треба вирішувати питання будівництва нової школи. Адже в старому приміщенні навчання здійснювалося в 2 зміни, класи майже всі паралельні і переповнені, кількість учнів у школі сягала до 600. В 1984 році будівництво школи було розпочато, особливо неспокійним був 1987 рік, рік завершення будівництва. Адже треба було сперечатися, щоб внести необхідні зміни в проект для зручності навчання. Також організувати колектив, щоб допомогти прибрати класні приміщення, доставити меблі, наочно-технічне обладнання.
17 вересня 1987 року нова школа гостинно відкрила двері. Заняття нарешті почали проводитись в одну зміну. Завдяки старанням Миколи Олексійовича в Бігуні з 1990 року діти Бігуня першими із сільських шкіл району почали вивчати комп'ютер. Микола Олексійович сам перекваліфікувався на вчителя інформатики. Микола Олексійович має багато захоплень. Але найбільше захоплення - поезія. Жодне свято в школі не обходиться без привітань, складенихним. Фізик за фахом з ліричною душею, людина, яку поважають у колективі і в селі.
В січні 1999 року директором школи був призначений Федорчук Юрій Миколайович, який до цього працював заступником директора школи по навчально-виховній роботі.
Вже працюючи завучем, Юрій Миколайович виявив себе здібним організатором вчительського та учнівського колективів.
Ставши директором, він всі зусилля спрямував на зміцнення і оновлення навчально-матеріальної бази школи. Було проведено капітальні ремонти опалювальної системи, проведено реконструкцію цілого крила школи, куди було переведено дитсадок. Школа була перетворена у навчально-виховний комплекс. Була замінена система водопостачання, поповнено матеріальну базу навчальних кабінетів, майстерень, спортивного залу. Подвір'я школи огороджене сучасною бетонною огорожею та вимощене кольоровою фігурною плиткою. В школі, одній з перших у районі, було створено кабінет інформаційно-комунікаційних технологій, оснащений мультимедійною дошкою. У 2008 році комп'ютерна мережа школи була підключена до Інтернету. На базі школи неодноразово проводились районні семінари директорів, вчителів-предметників, класоводів і вихователів. І все це - дякуючи енергії Юрія Миколайовича. Він - справжній лідер колективу, талановитий керівник і педагог, вчитель вищої категорії, нагороджений знаком «Відмінник освіти України». Не обділений талантом до співу, бере активну участь у художній самодіяльності та громадському житті села.
Бігунська ЗОШ І-ІІІ ступенів стала справжньою школою становлення для багатьох талановитих педагогів, які працюють у нашому районі і за його межами. Серед них: Євченко Наталія Володимирівна - доцент кафедри зарубіжної літератури Житомирського університету, Дубницька Катерина Михайлівна - директор Тхоринської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Щербач Ніна Панасівна - вчителька російської мови та зарубіжної літератури ЗОШ №1 м. Овруч, Левченко Тамара Миколаївна - вчителька іноземної мови Черепинської школи, Коваль Тамара Іванівна - вчителька математики Купищинської школи Коростенського району, перша золота медалістка нашої школи і перша студентка університету та багато-багато інших.
Тисячі випускників школи, які живуть в різних куточках не тільки нашої держави, а й колишнього СРСР, з вдячністю пригадують Бігунську школу, її талановитих вчителів. Щорічно в останню суботу червня школа гостинно відчиняє двері своїм колишнім випускникам, запрошуючи на зустріч своїх колишніх вихованців. І знову сотні доріг сходяться в Бігуні, біля школи, звідки кожного року розходяться, починаючи нелегку дорогу життя.
Станом на 1 вересня 2018 року в школі навчається 171 учень. Навчально-виховний процес здійснює 36 педагогічних працівників. З них вищу освіту мають - 29, бакалавр - 3, середня спеціальна - 4, спеціалістів вищої кваліфікаційної категорії - 12, першої кваліфікаційної категорії - 8, другої кваліфікаційної категорії - 4, спеціалістів - 4, і мають тарифний розряд - 8, мають звання "Вчитель мотодист" - 4, "Старший вчитель"-8.
Довгих років життя тобі, школо!
